Стилі Управління, Їх Переваги І Недоліки

Один із головних недоліків такого стилю – часто виникаюча незадоволеність підлеглих, які можуть вважати, що їхні творчі сили не знаходять належного застосування. Крім того, автократичний стиль лідерства звичайно породжує зловживання негативними санкціями (покараннями). Останніми роками дослідники схиляються до думки про те, що не існує універсального стилю керівництва, будь-який із них може бути ефективним залежно від

Головне завдання керівника – не втручатися в роботу підлеглих. Здатність до творчого рішення проблем зустрічається часто, а інтелектуальний потенціал працівників використовується частково. У людей не честолюбства, тому вони намагаються уникнути відповідальності, віддаючи перевагу, щоб ними керували.

Лідер розділяє з групою її соціальні цінності і готовий їх відсто­ювати. Б) підриває авторитет і нервову систему своєму потенційному конку­рентові, щоб той зривався і показував себе як скандаліст. На жаль, як зазначили автори, цей підхід використовується найчастіше, не дивлячись на те, що він далеко не найефективніший. Керівник, зосереджений на роботі, насамперед піклується про проектування завдань і створення мотиваційної системи винагород

Це означає, що вони мають внутрішнє прагнення досягненню цілей і повагу системи цінностей. Для цих співробітників не потрібно ніякої зовнішньої мотивації або стимулів, щоб гарантувати, що вони віддані успіху групи та компанії. Виробник програмного забезпечення для управління Perkbox називає стиль керівництва laissez-faire підходом до управління «роби менше, отримуй більше» з легким натяком на сарказм. Ця концепція, здається, суперечить бізнес-трюїзму про те, що чим більше зусиль ви вкладаєте у свою роботу, тим більше ви отримаєте винагороди. Однак цей термін походить від 1930-х років, коли дослідник менеджменту Курт Левін визначив його як один із трьох основних стилів лідерства, поряд з автократичним та демократичним лідерством. Такий керівник починає з того, що проводить опитування членів команди, з’ясовуючи, чим вони хотіли б займатися, ставить на голосування запропоновані варіанти.

Керівник наголошує на важливості кожного з виконуваних доручень, пояснює загальне завдання, дає оцінку швидкості виконання кожного з зав­дань, забезпечує надійний зворотний зв’язок. Керівник доводить до відома підлеглих їхні обов’язки і ступінь відпо­відальності, пояснює правила, норми поведінки і роботи в даній органі­зації, дає їм зрозуміти, чого конкретно він хоче від кожного з них. Інше дослідження на ту ж тему було проведено Фредом Філдером. Він зробив висновок, що проникливий і психологічно віддалений від підлег­лих керівник має більше шансів на успіх. Такому керівнику легше об’єктив­но оцінити роботу кожного із службовців.

При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й під­леглих, тих, які командують, і тих, що зобов’язані виконувати накази, розпорядження. Керівник-авто­крат сам визначає мету діяльності групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дозволяє членам групи долучатися до прийняття рішень.

В залежності від специфіки ситуації керівник повинен уміло використовувати переваги того чи іншого стилю лідерства і нейтралізувати його слабкі сторони. Автократичний лідер приймає рішення одноосібно, визначаючи всю діяльність підлеглих і не даючи їм

На жаль, часто трапляється таке явище, як псевдодемократія. І за ілюзією свободи стоїть той самий авторитаризм. “Моя команда на відмінно виконує мої накази”, – говорить топ-менеджер. Така перевага, як сильна контрольна функція, іноді обертається для менеджера робочим навантаженням по 25 годин на добу!

Наприклад, менеджери, що працюють на ос­нові другого підходу, були оцінені як менш професійні в порівнянні з їх колегами, що дотримуються першого підходу. Це твердження стало пра­вильним для таких галузей, як обслуговування, бухгалтерські і подібні їм фірми, медицина, торгівля. Що ж стосується промислового виробництва, то тут правильне якраз зворотне. Упор на процес виробництва оцінюється в цій сфері як більш правильний і ефективний. Крім того, з’ясувалося, що при управлінні за другим принципом (увага на виробництво) рівень трав­матизму, захворювань, прогулів значно вище, ніж при іншому підході до управління. Однак у колективах, де відсутня чітка структура і згуртованість, застосування твердого стилю управління є тільки позитивним фактором.

Почуття стабільності, задоволення роботою, взаєморозуміння між керівником і підлеглими стають головною заставою успішного виробництва. На думку автора даної роботи, самим оптимальним все ж можна визнати демократичний стиль керівництва, оскільки він дозволяє уникнути серйозних помилок при прийнятті рішенні і враховує знання і досвід підлеглих. При даному стилі легше пристосуватися до постійно змінних умов зовнішньої середи. Цей стиль передбачає певну гнучкість, що дозволяє використати високі технології і інновації. Але все ж, керівництво – це мистецтво, тому жоден дослідник не зможе розробити теорію ефективного стилю керівництва, який буде ідеальний для всіх ситуацій, для всіх колективів і їх керівників. Саме по собі керівництво втратило б свою привабливість, якщо такий стиль був би вироблений, перетворивши процес керівництва у використання стандартних прийомів.

В державному управлінні проблемі формування та розвитку стилів управління присвячено досить широке коло праць вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких можна назвати публікації Г. Проте в цілому ця проблематика в науковій літературі залишається проджект менеджер обовязки малодослідженою, особливо це стосується інтегрування стилів управління як засобу підвищення ефективності державної служби. Для прихильника даного стилю важливо зберегти авторитет», не опускаючись до вседозволеності, самоуправства.

Їхній підхід може створити позитивну корпоративну культуру та призвести до підвищення морального духу серед членів команди. Деніел Гоулман, Річард Бояціс та Енні Маккі докладно розповіли про свої шість стилів емоційного лідерства. – ліберальне керівництво дає найменший обсяг робіт, низьку якість та незадоволеність співробітників.

Стиль управління – типова манера і спосіб поведінки менеджера. Стилі можуть класифікуватися за різними критеріями. Визначення 1 Авторитарне керівництво являє собою стиль управління, в рамках якого керівник в максимальному ступені орієнтується на власні знання і цілі. Критерій орієнтації на співробітників або на виконання завдань. Стиль управління — типова манера і спосіб поведінки менеджера.

Вважає за краще не ризикувати, «не висуватися», ухиляється від вирішення назрілих конфліктів, прагне зменшити свою персональну відповідальність. Такий стиль керівництва кращий в творчих колективах, де співробітники відрізняються самостійністю і творчою індивідуальністю. Стиль керівництва, в певні моменти, може сприяти розвитку компанії. Наприклад, під час кризової ситуації керівник може застосувати авторитарний стиль управління, підвищити особисту відповідальність і контроль над діями співробітників, ресурсами. Також такий стиль підходить на початковому етапі бізнесу, коли багато процесів не налагоджені, недостатньо досвіду.

Вибір індивідуального стилю керівництва колективом є одним із най­важливіших завдань для менеджера. Як правило, виділяють п’ять основ­них стилів керівництва. Найбільша помилка лідера, який сповідує цей стиль – зосередитися на виправленні слабких сторін співробітників. Лідер зможе домогтися кращих результатів від команди, якщо сфокусується на їх сильних сторонах.

Причому не тільки до свого прямого начальника, з яким він найбільш пов’язаний функціо­нально, але і до інших. Демократичний (колегіальний) стиль руководствахарактеризуется розподілом повноважень, відповідальність і ініціативи між керівником і підлеглими. Для здійснення всіх управлінських функцій менеджеру необхідно вибрати найбільш ефективний стиль керівництва, тобто систему методів впливу на підлеглих для повної реалізації потенційних можливостей колективу. Цей стиль характеризується високою централізацією влади, жорстким диктатом волі, домінуванням єдиноначальності. Позиція лідера – поза групою, він дає короткі, чіткі, ділові розпорядження, його тон непривітний, його голос вирішальний. Дії підлеглих суворо контролюються, керівник не дає можливості виявляти їм ініціативу.

• їй певну перевагу над іншими.
• Цей стиль набагато менш ефективний у командах та організаціях, які покладаються на гнучкість, творчий підхід чи інновації.
• Керівник такого типу може привести організацію як до великого успіху, так і до повного краху.
• Однак він має тенденцію створювати дисфункціональне і навіть вороже середовище, часто налаштовуючи послідовників проти владного лідера.

Стиль керівництва- це найважливіший чинник в управлінні підприємством, правильно певний стиль дозволить найбільш успішно використати потенціал співробітників організації. Тому, розглянувши особливості авторитарного, демократичного і ліберального стилів, потрібно перейти до їх достоїнств і недоліків. Керівник детально інформує про фактичне положення справ, яке повинне бути відоме для виконання виробничих задач, в такій організації має місце вільний доступ до інформації. Також керівник відкритий і довіряє своїм підлеглим, у благо колективу відмовляється від індивідуальних привілеїв ипоощряет ініціативу. Дії підлеглих суворо контролюються, керівник не дає можливості проявляти їм ініціативу.

Логіка дій відіграє велику роль у визначенні того, наскільки ефективним є лідер. Стратеги бачать загальну картину і добре реагують, коли щось йде не так, тоді як алхіміки вміють заново винаходити себе і свої організації. На жаль, лише 4% бізнес-лідерів можна назвати стратегами, і лише 1% є алхіміками. Транзакційне лідерство — це набір дій, які включають обмін між послідовниками та лідером та вирішення повсякденних завдань (Bass, 1990). Транзакційне лідерство має справу з повсякденними завданнями, які дають змогу виконати свою роботу.

Вертикальна вісь цієї схеми аранжує «турботу про людину» по шкалі від 1 до 9. Горизонтальна вісь аранжує «турботу про виробництво» також по шкалі від 1 до 9. Стиль керівництва визначається обома цими критеріями. Ще порівняно недавно в нашій країні, панувала адміністративно-командна система управління, що характеризується Широким застосуванням на практиці адміністративних, силових методів впливу на людей.

Працівники надані самі собі, мають повну свободу приймати самостійні рішення по основним виробничим завданням. У цих умовах орієнтація на організаційну сторону справи може викликати конфлікт, в результаті якого і без того слабкий вплив керівника на підлеглих впаде ще більше. Кожен з трьох названих аспектів стилю керівництва має свої переваги і недоліки. Авторитарність, наприклад, дозволяє підтримувати в колективі порядок і дисципліну. Разом з тим авторитарність в діях керівника, особливо коли йому довірено очолювати педагогічний колектив, є досить небажаною з точки зору можливих негативних наслідків застосування даного стилю керівництва. При авторитарному керівнику пригнічується індивідуальність педагога, стримується прояв ініціативи і самостійності, істотно знижується творча – навчальна і виховна – віддача в педагогічній діяльності.

досягненням мети. Теорія “X” заснована на переконанні, що без активного втручання керівників працівники залишаються пасивними, отже їх необхідно переконувати, заохочувати чи карати і пильнувати за їх діяльністю. A – професійні навички; Р – персональні характеристики; М – мотивуючі фактори; дуже важлива характеристика; О – немає ніякого значення у створенні образу. Кожна людина сама зацікавлений в результатах своєї роботи. В процесі своєї діяльності особистість повинна мати повне право вільно вирішувати. В екстремальній ситуації, що вимагає жорстких дій, даний стиль може виявитися неефективним.